Топ 1
Реєстрація
рус укр
Найбільша база пестицидів в Україні
Ви тут:
Курсы НБУ на сегодня




Рейтинг: 5/5

Захист озимої пшениці від хвороб

13.01.2016 Пестициди

 Захист озимої пшениці від хвороб

Озима пшениця - основна продовольча культура, яка вирощується в усіх грунтово-кліматичних зонах України. Культура уражується багатьма хворобами, переважно паразитарної природи. Їх збудниками є гриби, бактерії, віруси, мікоплазми, нематоди. Так, найбільш поширеними і шкідливими у грунтово-кліматичній зоні Степу є такі хвороби: сажка (тверда, летюча, стеблова), септоріоз на листі й колосі, борошниста роса (особливо в умовах зрошення), кореневі гнилі, бура листкова іржа, фузаріоз колоса (на зрошенні), вірусні хвороби.

У Лісостепу: сажка (тверда, летюча, карликова), септоріоз на листі й колосі, борошниста роса, кореневі гнилі, іржа (бура листкова, лінійна, або стеблова, і жовта), фузаріоз колоса, оливкова пліснява, бактеріози, вірусні хвороби.

У західній частині Лісостепу і Полісся: сажка (тверда, летюча, карликова), септоріоз на листі й колосі, борошниста роса, кореневі гнилі, іржа (бура листкова, лінійна, або стеблова, і жовта), фузаріоз колоса, снігова пліснява, оливкова пліснява, бактеріози, вірусні хвороби.

Виходячи із вищенаведеного, у всіх грунтово-кліматичних зонах поширеними є такі хвороби: сажка (тверда, летюча, стеблова, карликова), кореневі гнилі, борошниста роса, септоріоз на листі й колосі, фузаріоз колоса, іржа (бура листкова, лінійна, або стеблова, і жовта), вірусні хвороби та інші. Але найбільш поширеними і шкідливими хворобами озимої пшениці, які ведуть до значних втрат урожаю, є сажка (тверда, летюча, стеблова, карликова), кореневі гнилі, борошниста роса, септоріоз на листі й колосі, фузаріоз колоса, іржа (бура листкова, лінійна, або стеблова, і жовта).

Слід відмітити, що недобір урожаю озимої пшениці від комплексу хвороб становить у середньому 12–18%, а в роки епіфітотій - 25–50% і більше.

Найкращим заходом для обмеження хвороб озимої пшениці є впровадження стійких до їх ураження сортів. За сприятливих умов для розвитку хвороб такі сорти не знижують урожайність культури. Хімічну обробку посівів не проводять або застосовують у невеликих розмірах. Особливо необхідно надавати перевагу тим сортам, які мають комплексну стійкість в обмеженні основних хвороб. Підбір з числа рекомендованих сортів, відносно стійких або витривалих до комплексу хвороб, які мають господарське значення.

Аналіз оцінки стійкості районованих сортів озимої пшениці до хвороб свідчить, що відносно стійкими сортами засівається: 15% всієї площі - до борошнистої роси, близько 40% - бурої іржі, 20% - до кореневих гнилей. Що стосується септоріозу, фузаріозу колоса, то наявність стійких сортів до цих хвороб обмежені.

Агротехнічні заходи, проведені якісно та своєчасно, також значно обмежують ураження цієї культури хворобами. Основним заходом є правильне чергування культур у сівозміні, розміщення пшениці після кращих попередників. Для обмеження шкідливості кореневих гнилей, септоріозу, фузаріозу колоса й зерна під час планування розміщення культур у сівозміні необхідно проводити такі заходи: вводити сівозміни з насиченням колосовими культурами не більше 40–50% і частково колосовими у структурі попередників озимих до 10–15%. Після колосових попередників у Степу доцільно сіяти озимий ячмінь, на Поліссі - жито. Кращими попередниками для озимої пшениці, що забезпечують задовільний фітосанітарний стан у Степу, є чорний та зайнятий пари, горох; у Лісостепу і на Поліссі - зайнятий та сидеральні пари, зернобобові, багаторічні трави, льон. Основний обробіток ґрунту, проведений своєчасно, значно зменшує нагромадження інфекції на полях.

Система удобрення озимої пшениці повинна включати як внесення органічних, так і мінеральних добрив. Органічні добрива добре впливають на розвиток мікрофлори, яка є антагоністом патогенів. Ефективність мінеральних добрив залежить від їх співвідношення. Фосфорні і калійні добрива підвищують стійкість рослин до хвороб. Надмірне, непропорційне внесення азотних добрив призводить до розпушення тканин рослин, що сприяє розвитку хвороб.

Найбільш стійка до ураження хворобами культура оптимальних строків сівби. На надто ранніх посівах восени нагромаджується значно більше інфекції бурої і жовтої іржі, борошнистої роси, кореневих гнилей, септоріозу, бактеріальних і вірусних хвороб. Пізні посіви сильніше уражаються сажкою. Глибоко посіяне насіння (6–8 см) довше сходить, а його проростки уражуються збудниками пліснявіння, кореневої гнилі, твердої сажки.

Упродовж вегетаційного періоду у випадку сильного ураження для обмеження шкідливості хвороб посіви обприскують хімічними засобами захисту. Хімічні захисні заходи найдоцільніше проводити, коли поширення патогенів перебуває на рівні економічного порогу шкідливості (табл. 1).

Таблиця 1. Економічні пороги шкідливості хвороб

1

З метою захисту озимої пшениці від усіх видів сажок, гельмінтоспоріозних і фузаріозних та інших кореневих гнилей, пліснявіння насіння, снігової плісені необхідно проводити протруювання насіння. Протруювати насіння необхідно не пізніше, як за 5 діб, або навіть за 2–3 тижні до сівби.

Таким чином, на ранніх фазах росту рослини озимої пшениці будуть захищені препаратами, що використовувалися для протруювання насіння.

Як зазначалося вище, шкідливими є тверда, летюча, стеблова та карликова сажки. Сажкові хвороби пшениці викликаються базидіальними грибами, і за способом живлення вони належать до облігатних паразитів.

Сажкові хвороби руйнують тканини пшениці з утворенням сажкової маси теліоспор. Частіше спороношення грибів розвивається на генеративних органах рослин, рідше на вегетативних, часто формують соруси.

Завдяки облігатному паразитизму сажкові гриби успішно переносять несприятливі умови довкілля, зберігаючись у вигляді грибниці в живій інфікованій тканині рослини-живителя або у вигляді спочиваючої грибниці в заражених зернівках пшениці.

Сівба заспореним чи зараженим зерном призводить до ураження проростків озимої пшениці ще з осені і подальшого розвитку сажкових хвороб на молодих рослинах. Уражані проростки уповільнюють свій ріст і розвиток, частина їх гине, внаслідок чого знижується схожість і густота посівів.

Нерідко на інфікованих рослинах хвороба не виявляється внаслідок їх активної реакції на збудника хвороби, яка завершується дегенерацією грибниці патогена. Проте на цю захисну реакцію рослина витрачає багато енергії, пластичних речовин, і це негативно позначається на її подальшому розвитку і продуктивності.

Шкідливість сажкових хвороб зумовлюється як відкритим недобором урожаю в результаті утворенням спорової маси замість зерна в колоссі, так і прихованим недобором урожаю в результаті зрідження посівів внаслідок відмирання заражених рослин.

Так, наприклад, приховані недобори урожаю обумовлюються тим, що маса надземної частини у рослин, які звільнилися від хвороб, часто зменшується на 30–40%, відповідно розмір стебла і колоса скорочується на 15–20% у порівнянні з неінфікованими рослинами; у колосі на 10–15% формується менше зернин, зменшується маса 1000 зерен. Приховані недобори урожаю інколи у двічі-четверо перевершують відкриті недобори урезультаті утворення чорної спорової маси замість зерна в колосі уражених рослин. Через сильне ураження недобір урожаю може становити 15–20% і більше.

Збудниками твердої сажки пшениці є базидіальні гриби: Тilletia caries Tul (T. triticiWint).таT. LaevisKuehn. Шкідливість зумовлюється як утворенням спорової маси замість зерна, так і зрідженням посівів внаслідок відмирання заражених рослин. Під час сильного ураження недобір урожаю може становити 15–20% і більше.

Найчіткіше симптоми виявляються на початку молочної стиглості зерна. Уражені рослини дещо відстають від здорових у рості, колос у них сплющений, має інтенсивне синьо-зелене забарвлення. Лусочки колосків, як правило, розсунуті в результаті розвитку в зерні збудника хвороби. Під час роздавлювання уражених зернівок у фазі молочної стиглості з них виділяється сірувата рідина із запахом триметиламіну (запах гнилих оселедців), у зв’язку з чим іноді тверду сажку називають «смердючою».

В уражених колосках замість зерна утворюються соруси збудників хвороби, які наповнені масою теліоспор із неприємним запахом. Маса сорусів значно менша, ніж здорового насіння, у зв’язку з чим у фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо, тоді як здорові під масою налитого насіння нахиляються до низу.

Під час збирання, обмолоту, очищення зерна теліоспори розпорошуються та потрапляють на зерно і грунт. Основним джерелом інфекції є заспорене зерно. Теліоспори твердої сажки можуть зберігати життєздатність у грунті не більше двох-трьох тижнів. Джерелом заспорення зерна пшениці може бути також тара, сівалки та інший інвентар.

Зараження рослин відбувається під час проростання насіння у грунті. Проростання теліоспор і зараження рослин значною мірою залежить від температури та вологості грунту. Максимальне зараження паростків пшениці відбувається за температури 5–10°С та відносної вологості грунту 40–60%. Сприяють ураженню озимої пшениці пізні строки сівби.

Збудником летючої сажки пшениці є базидіальний гриб Ustilago tritici (Pers., Jens).Уражені рослини не утворюють зерна, надземна маса їх на 30–40% менша, ніж здорових. Є і приховані недобори: деякі рослини видужують, але якість і кількість урожаю знижуються, підвищується сприйнятливість до інших хвороб.

Хвороба виявляється під час виколошування культури. При цьому в пшениці майже всі частини колоса, крім стрижнів, перетворюються у рихлу чорну спорову масу ще до виходу з піхви листка. Уражений колос виходить із піхви спочатку вкритий тонкою прозорою оболонкою, крізь яку добре видно чорну масу теліоспор. Потім оболонка руйнується і теліоспори розпорошується.

Зараження рослин відбувається під час цвітіння, іноді можливе і після нього. Потрапляючи на приймочку квітки, теліоспора проростає, утворюючи диплоїдні гіфи, які проникають у зародок насінини. При цьому грибниця не перешкоджає нормальному формуванню зародка і насіння. Інфіковане насіння за формою, кольором, виповненістю і масою не відрізняється від здорового. Під час достигання насіння гіфи гриба можуть бути виявлені не лише у зародку, а також й у перикарпії, ендоспермі, алейроновому шарі, насінній оболонці. Грибниця патогену знаходиться у насінні у стані спокою і може зберігатися у непророщенному зерні більше трьох років.

Тип інфекції - внутрішній. Основним джерелом інфекції є заспорене зерно. Сприяють ураженню посівів підвищена вологість повітря і високі температури (18–24°С) у фазі цвітіння.

Збудником стеблової сажки пшениці є базидіальний гриб Urocystis tritici Koern. Хворі рослини дають уп’ятеро менший урожай маси, зменшується продуктивна кущистість. Недобір урожаю зерна в польових умовах відповідає проценту уражених рослин.

Хвороба виявляється на стеблах, піхвах листків і колосових лусках у вигляді довгастих опуклих смуг завдовжки до кількох сантиметрів. З часом ці смуги набувають свинцево-синього кольору. В місцях уражень епідерміс розтріскується і назовні виступає темна маса теліоспор, що легко розпорошуються. Уражені рослини відстають у рості, замість колосків і зерна утворюється спотворена маса тканин.

У польових умовах стеблова сажка в посівах пшениці проявляється у більшості випадків у вигляді окремих вогнищ.

Джерелом інфекції є засмічене теліоспорами зерно та грунт, де вони зберігають свою життєздатність рік і більше. Теліоспори стеблової сажки пшениці проростають після місячного періоду спокою. Більшість проростків пшениці уражуються від моменту проростання насіння до утворення першого листка. Оптимальними умовами для зараження є температура у межах 13–21 °C і низька вологість грунту.

Збудником карликової сажки пшениці є гриб Tilletia controversa Kuehn. Карликова сажка більш шкідлива, ніж тверда. Уражені посіви практично не дають урожаю.

Крім озимої пшениці, Tilletia controversa уражує дикорослі злаки (за винятком пирію). За зовнішніми ознаками хвороба дуже схожа з твердою сажкою, але відрізняється від неї біологічними та екологічними особливостями. У хворих рослин виявляються симптоми карликовості, вони надмірно кущаться, утворюючи до 30 стебел і більше. Довжина таких стебел, як правило, удвічі-четверо менша, ніж у здорових рослин. Уражений колос щільніший, укорочений, іноді не виходить із піхви верхнього листка, у деяких випадках на високому агрофоні спостерігається галуження колоса.

В уражених рослинах у колосках замість зерна формуються кулеподібної форми соруси (спорові мішечки), наповнені теліоспорами гриба. Життєздатність зберігають 7–9 років. Головним джерелом інфекції є заспорене насіння, грунт. Резерваторами інфекції можуть бути також дикі злаки. Зараження рослин відбувається до початку виходу у трубку, особливо на площах із мілким загортанням насіння.

Проростають теліоспори гриба повільно (30–50 діб) за вологості верхнього шару грунту від 45 до 60% і температури від 0 до 5 °C. Сприяє ураженню рослин випадання частих, але нетривалих дощів. Більш інтенсивне зараження спостерігається на слабо кислих, нейтральних, слабо лужних грунтах.

Снігова, або фузаріозна плісень розповсюджена переважно на Поліссі та в західних областях Лісостепу. Розвитку хвороби сприяють ослаблені рослини, випадання снігу на непромерзлий грунт в умовах його надмірної вологості, часті відлиги взимку, наявність на полі так званих «блюдець». Помірний розвиток хвороби спричиняє втрати врожаю на рівні 12,3%, а за умов епіфітотії втрати врожаю сягають до 55%.

Збудниками хвороби є недосконалі гриби роду Fusarium Link, найчастіше - F. nivale (Fr.) Ges., а також - F. culmorum Sacc., F. avenaceum (Fr.) Sacc. F. graminearum Shwabe.

Зовнішні ознаки хвороби проявляються на рослинах після танення снігу. На листках з’являються водянисті плями, на яких утворюється спочатку ніжний, а потім рожевий наліт. Масове його утворення призводить до склеювання і відмирання листків. Часто уражуються у рослин їх піхви і навіть вузли кущення.

2

Крім конідіального спороношення, збудники хвороби утворюють хламідоспори і склероції, якими вони зберігаються на рослинних рештках. Джерелом інфекції є також насіння.

Поширюються збудники хвороби конідіями та сумкоспорами. Ураження рослин відбувається восени, а продовжується навесні. Снігова плісень розвивається переважно на ослаблених рослинах, коли на непромерзлий грунт випадає сніг, при надмірній вологості грунту і порівняно низькій температурі весною, частих відлигах взимку.

Основне джерело інфекції: уражені рештки і насіння, на яких збудники зберігаються грибницею, конідіями і перітеціями.

Обмеженню шкідливості кореневих гнилей озимої пшениці необхідно приділяти особливу увагу. Кореневі гнилі - це хвороби зернових культур, що уражають корені, прикореневу частину стебла, вузол кущення, підземне міжвузля. До цієї умовної групи хвороб належать, окрім зазначених вище гельмінтоспоріозної і фузаріозної, ще й церкоспорельозна, офіобольозна, ризоктоніозна кореневі гнилі. Коротко зупинимося на шкідливості цих кореневих гнилей.

Збудником звичайної чи гельмінтоспоріозної кореневої гнилі є недосконалий гриб Drechslera sorociniana Subram (син.BipolarissorocinianaSubram; HelminthosporiumsativumP.K.etB.). Залежно від рівня розвитку хвороба викликає зрідження посівів, пустоколосість або призводить до розвитку неповноцінного колоса зі щуплим зерном. Хвороба поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає у степовій і лісостеповій зонах. Більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується у посушлив роки. У посушливих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину, і рослина гине.

Під час ураження спостерігається побуріння, деформація проростків, які часто гинуть до виходу колеоптиля на поверхню грунту. На піхвах нижніх листків, а пізніше - і на основі стебла з’являються бурі смуги і плями. У фазі виходу у трубку спостерігається побуріння вузла кущення, у разі сильного ураження - і першого надземного міжвузля.

Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи або між клітинами епідермісу.

Конідії не втрачають життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи у грунті. Міцелій гриба може зберігатися в ураженому насінні або за несприятливих умов розвиватися як саптрофіт.

В умовах теплої (температура 20–28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистистю. За таких умов патоген уражує колоски, проникає у перикарпій та ендосперм, викликає побуріння зародка, і тоді такі симптоми називають чорним зародком.

Джерелом інфекції є рослинні рештки, в яких патоген зберігається у вигляді грибниці, конідій, сумкоспор, а також грибниця в ураженому зерні (чорний зародок). Інфекція зберігається у грунті більше одного року.

Захворюванню сприяє м’яка зима: спочатку суха, потім волога погода; порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами.

Збудниками фузаріозної кореневої гнилі є недосконалі гриби з роду Fusarium Link, але найчастіше - F. culmorum Sacc., F. graminearum Shwabe, F. gibbosum Appel et Wall., F. oxysporum Schlecht., F. solani Appel et Wall та ін. Фузаріозні кореневі гнилі зріджують посіви, погіршують зимівлю культури, знижують натуру зерна, масу 1000 зерен, зумовлюють пустоколосість, вилягання. Погіршується якість зерна.

Хвороба може викликати загибель паростків. Проявляється у вигляді побуріння первинних і вторинних корінців, підземного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених органах утворююється рожевий наліт.

Видовий склад збудників визначається грунтово-кліматичними умовами та попередником. В умовах підвищеної вологості збудники утворюють добре розвинений міцелій різних відтінків, найчастіше білого, рожевого, жовтого кольорів. Залежно від виду патогени утворюють макро-, мікроконідії, хламідоспори. Макроконідії, як правило, багатоклітинні, мають серпоподібну форму. Мікроконідії - одно- чи двоклітинні, дрібні, овальні, еліпсоподібні. Хламідоспори утворюються з гіф міцелію поодиноко або ланцюжками.

Інфекція зберігається на зерні, рослинних рештках, у грунті. Несприятливі погодні умови для росту і розвитку рослин сприяють розвитку хвороби.

Зараження рослин відбувається за температури повітря від 3 до 35°С (оптимум 15–22°С) та вологості грунту понад 40%.

Збудником церкоспорельозної кореневої гниліабо очкової плямистості є недосконалий гриб Pseudocercosporella herpotrichoides (Fron.) Deighton (Cercosporella herpotrichoides Fron.). Хвороба призводить до руйнації провідної та опорної систем стебла. Збудники хвороби закупорюють провідні судини, чим блокується проходження води і мінеральних речовин до надземної частини рослини, що суттєво зменшує масу зерна.

Хвороба викликає почорніння коренів, підземного міжвузля й основи стебла. На першому, а при сильному ураженні і на наступних міжвузлях утворюються довгасті овальні плями з розпливчастою бурою або рожевою облямівкою. У середені цих плям часто утворюється темна строма, і тоді вони дещо нагадують «око» (очкова плямистість). Ураження може з’являтися і на листкових піхвах. У разі сильного ураження, коли плями оперізують стебло, воно ламається. Це викликає хаотичний характер вилягання рослин на відміну від вилягання в один бік під дією сильного дощу чи вітру.

Під час вегетації гриби поширюються конідіями. Формування спороношення й ураження рослин протікає за умов вологої прохолодної погоди від 2 до 15°С (оптимум 9°С).

Інфекція зберігається на рослинних рештках. Зараження посівів відбувається ранньою весною під час фази виходу рослин у трубку. Зимують збудники хвороби на уражених рештках у вигляді грибниці, мікросклероціїв, конідій і сумчастого спороношення. Найбільш інтенсивне розповсюдження інфекції восени (жовтень-листопад) і весною (березень-квітень). Тривалість життєздатності патогенів на рештках у грунті до 3-х років і більше.

Розвитку хвороби сприяє холодна волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна.

Збудником офіобольозної кореневої гнилі є сумчастий гриб Gaeumannomycesgraminis (Sacc.) v. Arx.etH. Oliviervar. triticiJ. Walker (син. OphiobulusgraminisSacc.). Під час первинного ураження хворобою спостерігається пригнічення та відмирання рослин, у більш пізній період ураження хвороба призводить до зниження натури зерна, маси 1000 зерен, при цьому врожай скорочується до 40%. Озимі уражуються більш інтенсивно збудником хвороби, ніж ярі.

Уражуються корені, основа стебел та листкові піхви, на яких спочатку з’являються чорні штрихуваті плями, що поступово вкривають усі органи. Корінці стають чорними та ламкими, нижня частина стебла вкривається чорним нальотом міцелію гриба, стебла легко відриваються. Хвороба добре помітна з фази колосіння: рослини відстають у рості, мають блідо-сірий колір, колосся біле, стоїть більш прямо порівняно зі здоровими. Офіобольоз у період вегетації поширюється під час контакту коріння хворих рослин зі здоровими, тому захворювання спостерігається вогнищами. Рослини заражуються у грунті переважно грибницею патогена. Цим і пояснюється вогнищевий характер прояву хвороби у посівах пшениці.

Зараження рослин відбувається навесні після достигання сумкоспор і проростання хламідоспор, у яких патоген може зимувати. Оптимальною для росту гриба є темпаратура 19–24°С і підвищена вологість. Ураженню сприяє волога і прохолодна весна, теплий і сухий початок літа.

Епіфітотійний розвиток хвороби спостерігається за умов надмірного насичення сівозміни зерновими злаковим культурами, коли частка озимих становить 50% і більше, у разі ущільнення грунту, наявності твердої поверхневої кірки.

Основне джерело інфекції - уражені рослинні рештки, на яких збудник зберігається грибницею і хламідоспорами. Інфекція зберігається у грунті до 10-х років (оптимально до 3-х років).

Збудниками ризоктоніозної (гострооблямівкової плямистості) гнилі є гриби Rhynchosporium secalis (Oud) Davis. Шкідливість хвороби спричиняє вилягання посівів, зменшення продуктивності та якості зерна.

Хвороба поширена переважно в Степу та південних районах лісостепової зони. Найбільш інтенсивно проявляється у районах достатнього зволоження та на зрошенні.

У фазі сходів пшениці хвороба проявляється на колеоптиле і листкових піхвах у вигляді окоподібних плям із чітко виразною червоно-коричневою облямівкою. Середина плями світліша, ніж при уражені церкоспорельозом, але найчастіше має характерний «дірчастий вигляд».

У більш пізні фази розвитку рослин ризоктоніоз виявляється на стеблах у вигляді еліпсоподібних плям із тонкою червоно-коричневою облямівкою. На піхвах листків спостерігаються «водяні знаки», які є важливою діагностичною ознакою. Впродовж вегетації рослин забарвлення плям змінюється від червоно-коричневого до солом’яного. У разі сильного ураження хворобою порожнина соломини заповнена попелясто-білою грибницею. По центру плям формуються темно-коричневі подушечки гриба, які легко стираються, згодом на них утворюються спочатку світлі, пізніше коричневі склероції. Хвороба може спричиняти вилягання посівів, але рідше ніж церкоспорельоз.

Найбільш інтенсивний розвиток хвороби відзначається у фазі трубкування рослин, коли в ній активно формуються генеративні органи, тому ураження в цей період негативно впливає на продуктивну кущистість, на кількість зерен у колосі.

Джерелом інфекції є склероції, які можуть зберігатися у грунті до 5 років. Ураженню сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення грунтової кірки.

Агротехнічні заходи

Ефективними заходами в обмеженні шкідливості вищезазначених хвороб є висока культура землеробства, протруювання насіння.

Для ефективного обмеження шкідливості кореневих гнилей та інших хвороб озимої пшениці необхідно відновити сівозміни та забезпечити культурні рослини належними збалансованими системами живлення, звернувши увагу на забезпечення посівів фосфором, калієм, сіркою, мікроелементами. Обробіток ґрунту, зокрема зяблевий, суттєво знижує запас інфекції збудників хвороб у ґрунті. Лущення стерні покращує мінералізацію уражених рослинних решток, сприяє появі падалиці зернових культур, на якій можуть розвиватися кореневі гнилі, бактеріальні і вірусні хвороби. Наступна оранка спричиняє суттєве зниження запасу інфекції збудників хвороб.

Обробіток ґрунту під посів озимої пшениці повинен забезпечувати сприятливий водний режим для одержання добрих своєчасних сходів, а також росту й розвитку рослин на всіх етапах онтогенезу, що зумовлює підвищення стійкості рослин до кореневих гнилей та інших хвороб, особливо в районах із незадовільним зволоженням. Впровадження вологозберігаючої системи обробітку ґрунту з урахуванням зональних умов є гарантом зниження шкодочинності хвороб.

Зниженню шкідливості снігової плісені сприяє руйнування снігової кірки, ранньовесняне боронування.

Ранні строки сівби озимої пшениці призводять не тільки до переростання рослин та зниження їх зимостійкості, але й до інтенсивного ураження рослин сніговою плісенню. Таким чином, необхідно приділяти увагу строкам сівби озимої пшениці, тому що вони мають велике значення у стримуванні розвитку хвороб.

В умовах загущених посівів пшениці створюються сприятливі умови для розвитку збудників, зокрема кореневих гнилей. Також слід пам'ятати, що глибоке загортання насіння пшениці сприяє ураженню проростків насіння збудниками пліснявіння, кореневих гнилей, сажкових хвороб. Через що важливим є дотримання норми висіву і густоти рослин, які значною мірою формують мікроклімат агроценозу і суттєво впливають на розвиток хвороб.

Внесення під пшеницю органічних добрив не тільки підвищує родючість ґрунту і забезпечує рослини необхідними елементами живлення, а й сприяє розвитку мікрофлори, яка є антагоністом значної кількості фітопатогенів. Цим і пояснюється значно нижчий розвиток кореневих гнилей, твердої і стеблової сажок та інших хвороб на полях, де вносять гній. Норми його внесення мають бути строго диференційовані з урахуванням родючості ґрунту, попередника, кліматичних умов. Ефективність мінеральних добрив залежить від ґрунтово-кліматичних умов, попередника і біологічних особливостей сорту. Визначаючи оптимальні співвідношення і норми витрати, необхідно керуватися результатами агрохімічних аналізів ґрунту. Слід враховувати, що фосфорні туки, амонійний і амідний азот (замість нітратних форм) стимулює ураження рослин збудниками звичайної кореневої гнилі. Фосфорні і калійні добрива, натомість, стримують розвиток кореневих гнилей, іржі.

На родючих ґрунтах недоцільно вносити азотні добрива з осені, оскільки тоді збільшуються втрати від снігової плісені. Азотні добрива краще вносити частинами 3–4 рази, залежно від розвитку рослин.

Хімічні заходи

Протруювання насіння - економічно вигідний, екологічно найчистіший спосіб використання пестицидів. Протруювання забезпечує знезараження від патогенів, які зберігаються у насінні, на його поверхні, в ґрунті, на рослинних рештках, захищає сходи від ураження хворобами. Така обробка захищає культуру від хвороб як в осінні, так і у ранньовесняні фази її росту, забезпечує менше ураження рослин на пізніших її фазах.

Для протруювання насіння у кожній конкретній ситуації підбирають препарати з відповідним спектром дії згідно з рекомендованими «Переліком пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні».

Серед рекомендованих до застосування останнім часом добрими характеристиками відзначаються протруйники на основі таких діючих речовин, як дифеноконазол, флудіоксоніл, тіаметоксам, металаксил-Мта тебуконазол. Під час протруювання насіння цими сучасними високоефективними протруйниками створюються умови, за яких рослини краще переносять стрес, покращується розвиток їх кореневої системи, що є важливим для рослин у період підготовки їх до входження у зиму.

Одночасно з протруюванням, насіння обробляють мікроелементами (сполуки добирають з урахуванням результатів агрохімічного аналізу грунту) і регулятором росту рослин.

№6(253) журнал "Агробізнес сьогодні" березень 2013 


Нравится

Відгуки читачів

  • іван
    14.03.2015

Додати cвiй вiдгук

  • Security code
  • Надіслати