Топ 1
Реєстрація
рус укр
Найбільша база пестицидів в Україні
http://roundup.ua/products/kharnes
Ви тут:
Курсы НБУ на сегодня




Рейтинг: 0/5

Осінній моніторинг хвороб у посівах озимого ріпаку

06.11.2015 Пестициди

Осінній моніторинг хвороб у посівах озимого ріпаку

Іван МАРКОВканд. біолог. наук, професор

НУБіП України

Біологічна основа майбутнього врожаю озимого ріпаку, як відомо, закладається з осені, кількісні і якісні показники якої можуть суттєво знижуватися від фітосанітарного стану посівів на початку вегетації рослин.

Важливо - своєчасний моніторинг

Так, осіннє забур’янення культури, пошкодження шкідниками й ураження хворобами молодих рослин призводить до значної втрати асиміляційної поверхні рослин, небажаного виносу точки росту над поверхнею грунту, уповільнення розвитку кореневої системи, зниження виносливості рослин до несприятливих умов середовища, що в комплексі суттєво підвищує ризик загибелі і вимерзання рослин у зимовий період, сприяє ураженню рослин навесні сніговою плісенню, бактеріозом коренів, чорною ніжкою, альтернаріозом, пероноспорозом, фомозом, білою плямистістю, циліндроспоріозом, фузаріозним та вертицильозним в’яненням, білою і сірою гнилями та іншими захворюваннями. Перелічені хвороби є дуже небезпечними для озимого ріпаку і потребують постійного контролю й захисту рослин.

Ефективний захист озимого ріпаку від хвороб буде лише за умов, коли заходи в осінній період будуть направлені передусім на радикальне обмеження або знищення джерела інфекції, блокування або уповільнення шляхів розповсюдження інфекції у період початку вегетації рослин, підвищення стійкості рослин до інфекційних хвороб та несприятливих погодних чинників.

Це буде досягнуто за рахунок виконання низки організаційно-господарсько-профілактичних, селекційно-насіннєвих, агротехнічних, хімічних, біологічних та інших заходів, які здійснюються з урахуванням закономірностей розвитку хвороб і фітосанітарного стану посівів. Першочергове завдання захисних заходів полягає у зниженні поширення і розвитку хвороб до економічно невідчутного рівня їх шкідливості. Вони повинні бути направлені на оптимізацію хімічного захисту ріпаку на основі критеріїв доцільності застосування фунгіцидів залежно від фітосанітарного стану посівів, ступеня стійкості гібридів і сортів до хвороб. Таким чином, стратегія і тактика захисту посівів озимого ріпаку від хвороб в осінній період ґрунтується на даних моніторингу і короткострокового прогнозу (сигналізації) їхнього поширення залежно від погодних умов, які складаються впродовж осінньої вегетації.

Щоб отримати об’єктивні дані фітосанітарного стану сходів озимого ріпаку щодо поширення хвороб, слід чітко розрізняти діагностичні ознаки прояву кожного захворювання, які часто дуже подібні, особливо у фазі сходів, на колеоптиле проростків під час проростання насіння, на сім’ядолях і перших розеткових листках.

Чорна ніжка

19_266_14

Хвороба поширена повсюди. Проявляється під час проростання насіння у вигляді потемніння гіпокотіля, тканина зморщується, утворюється ниткоподібний перехват (тяж), проростки чорніють, гинуть. У фазі сходів сім’ядолі і розеткові листки жовті, рослини відстають у рості, вилягають. В суху погоду вони в’януть, засихають, а у вологу - загнивають. Уражені рослини легко висмикуються із грунту. У вологу погоду на ураженій тканині з’являється ніжний павутино-подібний білий наліт.

В основному всі збудники є ґрунтовими патогенами, які розвиваються на органічних рештках і уражують ослаблені сходи ріпаку.

Розвиток чорної ніжки восени буде відбуватися на загущених посівах, перезволожених ділянках поля, за наявності міцної поверхневої кірки на важких за механічним складом грунтах під час сходів ріпаку, на кислих і солонцюватих грунтах, затяжній прохолодній дощовій погоді, за сівби непротруєним або неякісно протруєним насінням, частого повертання культури на попереднє поле.

Снігова плісень

Хвороба проявляється весною, після танення снігу, у більшості випадків осередками на перезволожених ділянках, де рослини тривалий час знаходилися під сніговою або дощовою водою. На пожовклому листі ріпаку, які лежать на поверхні грунту, з’являється білий, рожевий або брудно-білий повстяно-подібний наліт. Тоненькі гіфи грибниці у вигляді тяжів пронизують тканину листка і входять у глибину грунту. Уражені листки немовби приклеєні до поверхні грунту. Пізніше наліт виявляється навколо кореневої шийки здорових рослин, а також біля основи черешків розеткових листків і в прилеглому до них грунті цілими гніздами. На поверхні нальоту згодом формуються чисельні світло- і темно-коричневі дрібні склероції. Рослини поступово жовтіють, в’януть і стають бурими. Слід зазначити, що зараження рослин, за сприятливих погодних умов, розпочинається ще в осінній період, а прояв та інтенсивний розвиток захворювання відбувається весною за відновлення вегетації рослин.

Ураження рослин хворобою спостерігатиметься насамперед на слаборозвинутих через пізні строки сівби рослинах та у разі внесення з осені великих доз азотних добрив. Розвитку снігової плісені будуть сприяти випадання снігу восени на не промерзлий грунт і тривале його знаходження на рослинах, часті відлиги взимку, надмірне зволоження грунту та знаходження рослин весною під талою водою на низинних ділянках поля.

Бактеріоз коренів

Проявляється хвороба восени в кінці вересня-впродовж жовтня-листопаду. Біля кореневої шийки утворюються порожнини, в результаті чого спочатку серцевина, а потім і деревина набуває бурого кольору. Ззовні на рослинах восени ознаки хвороби виявити дуже важко. Діагностувати її можна лише при поздовжньому розрізі кореня. Навесні, після зими з різкими коливаннями температури, корені в уражених рослин ослизнюються і розм’якшуються, розетка листків легко відокремлюється від кореня, рослини в’януть, жовтіють і відмирають.

Інколи уражені рослини починають формувати нові листки за рахунок запасу органічних речовин у головці кореня, але вони не досягають нормальних розмірів, починають в’янути і засихають. Порожнини всередині коренів ріпаку утворюються в результаті нерівномірного надходження води в рослину, що порушує ріст паренхімної тканини кореня і сприяє заселенню пустот фітопатогенними бактеріями.

У місцях бактеріальної інфекції часто виявляється супутня мікрофлора, найчастіше з’являється коричнева цвіль із темними склероціями, на нижній частині ураженого стебла утворюються спочатку білі, а пізніше коричневі плями.

Збудниками хвороби є бактерії Хanthomonas campestris pv. campestris Dowson, Pseudomonas fluorescens Migula pv. napi Peresypkin, які уражують усі культурні і дикоростучі види капустяних культур. Бактерії передаються механічним шляхом. Їхніми переносниками можуть бути також ріпаковий пильщик, капустяна муха, клопи та ін.

Джерелом інфекції є неперегнилі уражені рештки капустяних культур. Насінням бактерії не передаються.

Ураження рослин озимого ріпаку бактеріозом коренів восени цього року можливе на полях за умов неякісного передпосівного обробітку грунту під озимий ріпак, що спричиняє оголювання кореневої шийки й зниження морозостійкості рослин, надранньої сівби, внесення надмірної кількості азотних добрив, утворення тривалої льодової кірки на полях, частих відлигах взимку, які провокують відновлення вегетації рослин. Вказані чинники суттєво знижують стійкість рослин озимого ріпаку до інфекційних хвороб, передусім до бактеріозу коренів.

Несправжня борошниста роса, або пероноспороз

19_266_15-1 Хвороба проявляється восени після появи сходів на сім’ядолях і листках у вигляді буро-зелених, жовтих розпливчастих плям, на нижньому боці яких з’являється у вологу погоду слабкий ніжний білий наліт, який пізніше набуває сіро-фіолетового відтінку. Нерідко плями зливаються, утворюючи значні ураження поверхні листової пластинки, листки жовтіють і передчасно відмирають.

Збудником хвороби є гриб Peronospora parasitica Fries, який формує конідіальне спороношення. В ураженій тканині патоген статевим шляхом формує ооспори.

Впродовж вегетації ріпаку гриб поширюється конідіями. Крім ріпаку, збудник хвороби уражує усі капустяні культури, особливо суріпицю звичайну.

Основне джерело інфекції пероноспорозу - уражені з осені вегетуючі рослини озимого ріпаку, інших озимих капустяних культур та заражене насіння, у тканині яких зимує грибниця патогена. Додатковим джерелом інфекції є уражені рослинні рештки, в яких зберігаються ооспори гриба.

Шкідливість хвороби проявляється у суттєвій втраті асиміляційної поверхні рослин, рослини не накопичують достатньо органічної маси, вони недорозвинуті, втрачають стійкість до несприятливих умов, в тому числі до інших інфекційних хвороб, що суттєво підвищує ризик вимерзання рослин в зимовий період

Поширенню й інтенсивному розвитку хвороби цієї осені сприятиме помірна температура і висока вологість повітря, достатнє зволоження грунту, тривалі дощі, часті тумани впродовж вересня-листопада. Всі ці чинники якраз і характерні для осені 2013 року.

Чорна плямистість, або альтернаріоз

Хвороба проявляється на всіх фазах розвитку рослин. На підсім’ядольному коліні проростків з’являються спочатку поздовжні чорні злегка вдавлені смуги, які пізніше зливаються й утворюють чорну ніжку. На сім’ядолях і розеткових листках ріпаку утворюються чорно-бурі або темно-сірі різко обмежені зональні округлі плями.

На ліроподібно-перистонадрізаних листках дорослих рослин з’являються темно-коричневі, майже чорні або світло-сірі округлі зональні плями діаметром до 1,0–1,5 мм, їх розмір та забарвлення залежить від виду збудника хвороби. Навколо плям часто спостерігається жовта або світло-зелена хлоротична облямівка. Через деякий час уражена тканина вкривається чорним або сірим нальотом. Залишки здорової тканини листової пластини жовтіють, листок відмирає. 

Збудниками хвороби є міто-спорові гриби з роду Аlternaria: A. brassicicola Wilts.; A. brassicae Sacc, A. cheiranthi Bolle та ін. 

Під час осінньої вегетації гриби поширюються конідіями. Збудники хвороби відносяться до напівсапрофітів, які в більшості випадків проникають у тканини рослини через ураження іншими патогенами та при наявності на рослині різноманітних пошкоджень комахами. Ураженість озимого ріпаку альтернаріозом прямолінійно корелює зі ступенем пошкодження рослин восени ріпаковим капустяним галовим та чорним стебловим хрестоцвітим прихованохоботником. 

Збудники хвороби зберігаються у формі грибниці і конідій на уражених рослинах озимого ріпаку; на рослинних рештках капустяних культур і насінні. Гриби не втрачають своєї патогенності при поверхневому ураженні насіння до 2 років, а при внутрішньому - до 12 років. 

За умов високої вологості повітря хвороба восени може набути інтенсивного розвитку насамперед у загущених, забур’янених, за пошкодження органів рослин вказаними прихованохоботниками, за передозування органічних і азотних добрив, за умов випадання частих дощів. Шкідливість хвороби аналогічна пероноспорозу.

Фомоз, або рак стебла, некроз кореневої шийки

19_266_16-2Хвороба поширена повсюди, де вирощуються капустяні культури. Захворювання виявляється на сходах і дорослих рослинах.

На гіпокотіле проростків спочатку з’являється різної форми водянисті плями, які згодом підсихають і стають світло-сірими або попелястими. В місцях ураження утворюються розсіяні чорні крапки - пікніди збудника хвороби. На сходах хвороба викликає почорніння нижньої частини стебла у вигляді чорної ніжки. Пізніше в місцях ураження кора світліє і стає сірою. На поверхні ураженої тканини з’являються групами чорні крапки, які часто зливаються в окремі коростинки. Стебло проростка висихає, стає трухлявим і рослина гине. 

На сім’ядолях спочатку виникають злегка вдавлені світло-сірі або попелясто-бурі плями. В місцях ураження формуються численні чорні крапки, які часто розташовуються у вигляді концентричних кіл. На розеткових і ліроподібно-перистонадрізаних листках світло-сірі, частіше округлі плями з темно-коричневою облямівкою вкриті численними чорними крапками. При значному ураженні листові пластинки жовтіють, в’януть і відмирають. 

Ураження стебла на рівні поверхні грунту (отримало назву кореневий рак шийки, або некроз шийки) проявляється у вигляді некротичних темно-коричневих плям, сухих трухлявих виразок, часто поширюється і на кореневу систему рослини, викликаючи суху гниль стрижневого кореня та бокових корінців.

19_266_16-1Збудником хвороби є гриб Leptosphaeria maculans Ces. et de Not, анаморфа: Phoma lingam Desm. В ураженій тканині гриб утворює майже поверхневі, кулеподібні з товстою склероціальною оболонкою пікніки з пікноспорами. При достатньому зволоженні пікніда виділяє рожевий слиз із численними пікноспорами. На дерев’янистих рештках коренів і стебел ріпаку, що перезимували, патоген статевим шляхом фомує псевдотеції із сумками і сумкоспорами.

Зберігається збудник хвороби грибницею на уражених рослинах озимого ріпаку, в ураженому насінні, на уражених рештках капустяних культур у грунті до двох-трьох років. Під час осінньої вегетації рослин гриб поширюється сумкоспорами, переважно восени, і пікноспорами протягом вегетації капустяних культур.

Розвиток і поширення фомозу на озимому ріпаку восени слід очікувати передусім у загущених посівах, за умов підвищеної вологості повітря і частих атмосферних опадів, механічних пошкоджень, розтріскування стебел ріпаку, обумовленого пошкодженнями рослин окремими видами прихованохоботників та ін. Шкідливість хвороби аналогічна пероноспорозу, альтернаріозу.

Світла плямистість, або циліндроспоріоз

19_266_18-1Поширена хвороба повсюди, де вирощується ріпак, проте більш шкідлива у північно-західному регіоні України, а у вологі роки також і в інших місцевостях.

Восени у прохолодну погоду перші ознаки хвороби проявляються на верхній стороні сім’ядоль і розеткових листках озимого ріпаку спочатку у вигляді дрібних світло-зелених, а потім сріблясто-матових до бронзового відтінку розпливчастих плям, діаметром 1–1,5 мм. Сріблясто-бронзове забарвлення плям відбувається у результаті відділення кутикули від епідермісу і заповнення утворених порожнин грибницею збудника хвороби. Згодом плями розростаються, часто зливаються, набувають від коричнево-рижого до іржастого забарвлення.

При подальшому розвитку хвороби її симптоми проявляються і з нижнього боку уражених органів. В центрі уражена тканина відмирає і навколо світло-коричневих нечітко обмежених, хаотично розкиданих плям, діаметром близько 1 см з’являються дрібненькі білі крапочки-подушечки, які розміщуються у вигляді білого віночка - конідіального спороношення збудника хвороби. В суху погоду білі подушечки зникають, і ураження листових пластинок стає дуже подібним до опіків від добрив чи морозів. Кутикула на ураженій тканині розтріскується на поздовжні шматочки, пластинки продірявлюються, хворі листки деформуються, набувають темно-брудного забарвлення, в’януть і відмирають.

Збудником хвороби є гриб Pyrenopeziza brassicae B. Sutton et Rawlinson, (анаморфа - Cylindrosporium concetricum Grev).

19_266_18-2Патоген між кутикулою і клітинами епідермісу розвивається у вигляді розгалуженої септованої грибниці, яка розростається під кутикулою до 2 см навколо місця проникнення інфекційної гіфи і згодом формує конідіальне ложе, округлої форми білого кольору. При дозріванні кутикула розривається довгими шматочками, і на поверхні ураженої тканини утворюються від білого до світло-коричневого забарвлення подушечки, які складається із конідієносців і конідій патогена.

Сумчаста стадія (теліоморфа) утворюється на уражених рештках у вигляді відкритих плодових тіл апотеціїв, які розташовуються групами або поодиноко, краї темно-сірі, покриті білим нальотом, тканина темно-бурого кольору, в яких формуються сумки із сумкоспорами. Конідії гриба поширюються вітром і краплями дощу, особливо у вітряну погоду.

Джерелом первинної інфекції є уражені рослинні рештки капустяних культур, на яких патоген зберігається більше одного року у формі сумчастого спороношення. Додатковим джерелом інфекції є уражені рослини озимого ріпаку і заражене насіння, в якому зимує грибниця патогенна.

За сприятливих погодних умов в осінній період для розвитку хвороби (тривала висока відносна вологість повітря у вигляді дощів, туманів, вітряна погода) і накопиченому запасу інфекції на рослинних рештках хвороба може завдати великої шкоди у вигляді інтенсивного відмирання уражених розеткових листків, суттєвого зменшення асиміляційної поверхні, що в кінцевому результаті призводить до недорозвинутості кореневої системи і відмирання рослин у зимово-весняний період.

Біла, або кільцева плямистість, сіростеблість

Хвороба поширена у всіх районах вирощування ріпаку. Перші ознаки хвороби виявляються на сходах. На сім’ядолях і розеткових листках спочатку з’являються дрібненькі крапчасті біленькі плями, 1–2 мм у діаметрі, з дуже вузенькою коричневою облямівкою на зелено-бронзовому фоні. Згодом плями розростаються від 5 до 15 мм у діаметрі, в центрі білі, біло-рожеві, рожеві з темно-зеленою або темно-фіолетовою облямівкою, згодом стають буро-сірими, сірувато-буро-коричневим або сірими. Уражена тканина всихає, некротизується, хворі листки відмирають і опадають.

Збудником хвороби є гриб Mycosphaerella capsellae Inman et al. (анаморфа: Pseudocercosporella capsellae Deighton, який уражує всі капустяні культури. В ураженій тканині патоген утворює коричневі строми, в яких формується конідіальне і сумчасте спороношення. Поширюється збудник хвороби в основному конідіями, за допомогою крапель дощу і вітром.

19_266_19-1 Мікросклероції, які гриб формує в ураженій тканині капустяних культур, зберігають свою життєздатність у грунті більше одного року. Додатковим джерелом інфекції є заражене насіння капустяних культур, в якому гриб зберігається грибницею. При проростанні зараженого насіння інфекція виноситься на сім’ядолі і розеткові листки сходів.

Беручи до уваги наявність певного запасу інфекції збудника цієї хвороби на капустяних культурах у грунті, на рослинних рештках, інтенсивний розвиток білої плямистості восени цього року ймовірний за умов прохолодної осені (12–16оС), вологості повітря вище 80 % впродовж декількох діб, частих дощів з вітром, довготривалого (9–14 годин) утримання роси на листках ріпаку.

Біла гниль, або білостебельність, склеротініоз

Хвороба поширена у всіх районах вирощування ріпаку. На проростках, сім’ядолях, листках молодих рослин з’являються слизуваті мокрі плями, у вологу погоду вони вкриваються ватоподібним білим нальотом. У суху погоду наліт зникає, уражені листки в’януть і відмирають.

Збудником хвороби є сумчастий гриб Sclerotinia sclerotiorum de Bary. Гриб - поліфаг, який уражує понад 360 видів із одно- та дводольних культурних і дикорослих рослин, у тому числі гречку, горох, сою, квасолю, кукурудзу, соняшник, буряки, льон, коноплі, цибулю, моркву, гарбузові культури. На ураженій тканині гриб формує склероції, які спочатку мають буре, буро-коричневе, згодом чорне забарвлення. Вони бувають різними за величиною і формою.

Джерелом інфекції є склероції гриба на рослинних рештках у грунті, склероції у вигляді домішок, які висіваються у грунт разом із насінням ріпаку. Додатковим джерелом є заражене насіння, у якому зберігається грибниця і склероції патогена.

Cклероції гриба проростають у грунті лише ті, які знаходяться у верхньому його шарі, завглибшки до 5 см, при більш глибокому знаходженні вони не проростають, проте зберігають свою життєздатність до 7–10 років. При проростанні склероціїв гриб формує сумчасте спороношення (відкриті плодові тіла - апотеції з сумками і сумкоспорами) або проростає гіфами. Зараження рослин в осінній період відбувається сумкоспорами. Ураження коренів і надземної частини рослин здійснюється також грибницею патогена, яка знаходиться у верхніх шарах грунту. Шкідливість хвороби виявляється у випаданні молодих уражених рослин.

Поширенню інфекції і розвитку хвороби в осінній період сприяють висока вологість повітря, вітряна дощова погода, тривалі густі тумани, коротка ротація культури в сівозміні, посів культури після попередників, які уражуються білою гниллю, внесення надмірних доз азотних добрив, загущені, забур’янені посіви.

Сіра гниль, або ботрідіоз

У вологі роки озимий ріпак уражується сірою гниллю протягом усієї вегетації - від проростання насіння у грунті до достигання насіння. На гіпокотіле проростків з’являються бурі плями, видовжені поздовжні водянисті смуги, які згодом покриваються пухким сірим нальотом, проростки загнивають і часто гинуть ще до виходу на поверхню грунту.

На сім’ядолях, на розеткових листках, а також біля основи стебла молодих рослин спостерігаються буруваті мокрі плями, неглибокі виразки, на яких у вологу погоду формується густий сірий наліт, який на дотик легко порошить у вигляді сірого туману. Уражені сім’ядолі загнивають, листки в’януть, жовтіють і відмирають. У вологу погоду хворі проростки лягають на поверхню грунту, вкриваються сірим нальотом і гинуть, в суху - в’януть і відмирають. Такий прояв хвороби спостерігається часто при проростанні зараженого насіння.

Слід зазначити, що на молодих рослинах ріпаку прояв сірої гнилі характеризується тим, що перехід від здорової зеленої тканини до хворої відсутній. Проте при пізньому ураженні рослин картина симптомів прояву хвороби змінюється. Перехід від здорової до ураженої тканини стає плавним, поступовим, часто на межі утворюється біла або світла широка облямівка, як це буває тільки при розвитку білої гнилі. Наявність сірого нальоту гриба на ураженій тканині і відсутність склероціїв у серцевині ураженого стебла дає змогу відрізнити сіру гниль від білої.

Збудником хвороби є гриб Botryotiana fuckeliana Whetzel (анаморфа: Botrytis cinerea Pers) - факультативний паразит, який уражує понад 400 видів рослин із різних родин. У циклі свого розвитку патоген формує грибницю, склероції, конідіальне і сумчасте спороношення.

Джерелом інфекції є склероції і грибниця патогена на уражених рештках у грунті, які зберігають життєздатність кілька років, засмічений посівний матеріал склероціями гриба і заражене насіння, у якому зберігається грибниця. Збудник сірої гнилі, як і білої здатний продовжувати розвиток і під час зберігання вологого насіння ріпаку, викликаючи його псування.

Шкідливість хвороби в осінній період проявляється у зрідженні посівів ріпаку в результаті відмирання уражених рослин.

Ураженню рослин ріпаку сірою гниллю і поширенню інфекції восени сприяють висока вологість повітря, часті дощі, випадання рясних рос у нічні години, тривалі тумани, коротка ротація культур у сівозміні, відсутність просторової ізоляції між культурами, що уражуються збудником хвороби, загущені, забур’янені посіви.

Основні принципи захисту

Доцільність проведення хімічного захисту посівів озимого ріпаку восени проти хвороб, терміни обробки культури зазвичай пов'язують із фенологічними фазами розвитку рослин, найбільш сприятливими для зараження їх збудниками. Проти хвороб ріпаку необхідно враховувати дві критерії: оцінювати поширення хвороб, ступінь ураження рослин і короткостроковий прогноз розвитку кожного захворювання. Стратегія захисту посівів озимого ріпаку від хвороб базується на даних моніторингу та прогнозу їх поширення залежно від погодних умов, які складаються протягом вегетаційного періоду рослин.

Препарат добирають з урахуванням видового складу збудників хвороб. За ранніх строків сівби, коли виникає небезпека переростання рослин і пов’язане з цим зниження їхньої зимостійкості, надають перевагу фунгіцидам на основі діючих речовин, що мають ретардантні властивості (метконазол; тебуконазол та його суміші з іншими діючими речовинами, суміші дифеноконазолу і паклобутразолу; протіоконазолу і флуопіраму). Ці препарати (Карамба, Альфа-тебузол, Амулет, Беркут, Блок, Дінасті 250, Ехнатон, Ікарус 250, Камельфо, Колосаль, Містік, Містік Супер, Оріус 250, Полігард, Пропі 250, Родоліт Супер, Тебукур 250, Тібур-Зоря, Унікаль, Террасил 250, Фолікур 250 EW, Фортеця ЕС, Фортеця Тотал ЕС, Штекур, Штефікур, Бактерстоп, Тілт 250 ЕС, Тіназол, Титул Дуо, Пропульс 250 SE, Тілмор 240 ES) не лише ефективно стримують поширення і розвиток альтернарізу, фомозу, циліндроспоріозу, білої гнилі та інших хвороб на рослинах, але й інгібують ріст листків і підвищують стійкість рослин до екстремальних погодних умов. Їх передусім використовують на посівах ранніх строків сівби озимого ріпаку, загущених посівах, наявності в посівах падалиці, за умов внесення надлишкових доз азотних добрив, коли виникає небезпека переростання рослин і зниження їх зимостійкості.

Використання фунгіцидів-ретардантів на ріпаку дає змогу попередити переростання рослин, які затримують поділ і ріст меристематичних клітин верхівки рослин (точки росту), але сприяють подальшому росту кореневої системи, активізації перерозподілу пластичних речовин між стеблом і репродуктивними органами, їх відтоку з листків у кореневу систему. В результаті проведених численних досліджень встановлено, що фунгіциди ретарданти затримують ріст рослин, запобігають їхньому витягуванню й одночасно стимулюють розвиток кореневої системи, активізують формування додаткових кореневих волосків, сприяють активному нагромадженню в коренях органічних пластичних речовин, знижують вміст вологи в тканинах кореня, що в цілому суттєво підвищує зимостійкість рослин. У результаті обробки рослин такими фунгіцидами утворюються вкорочені і потовщені стебла, закладається стійка біологічна основа їх високої продуктивності.

Обробляти посіви ріпаку фунгіцидами-ретардантами рекомендується за умов наявності у рослин не менше 4-х розвинутих розеткових листків, діаметр кореневої шийки у яких сягає понад 5 мм, і за умов прогнозування на найближчу декаду сприятливих погодних умов для росту і розвитку рослин ріпаку. Рослини ріпаку рекомендується обробляти фунгіцидами-ретардантами лише в сонячну суху і теплу погоду. За умов використання фунгіцидів-ретардантів на ріпаку слід суворо дотримуватися регламентів їх застосування. Норму їх витрати можна корегувати, не виходячи з рекомендованих крайніх градацій, залежно від кількості листків на рослинах. Наприклад, застосування препарату на основі діючої речовини Тебуконазол (Колосаль, Містік та ін.) рекомендована норма витрати 0,5–0,75 л/га, або корегована 0,15 л/га на один листок.

Використання завищених норм витрати препаратів проти рекомендованих призводить до сильного пригнічення рослин і суттєвого зниження їх продуктивності.

З метою підвищення технічної ефективності фунгіцидів до робочих суспензій чи емульсій добавляють один із регуляторів росту рослин: Агростимулін, в. р. (10 мл/га), Атонік Плюс, в. р. (0,2–1,2 л/га), Біоглобін, в. с. (1,0 л/га), Біолан, в. с.р. (10 мл./300 л води/га), Біосил, в. р., (10 мл/300 л води/га); Вермийодіс, в. р. (5,0–6,0 л/га), Вегестим, р. к. (0,4 л/га), Вермістим Д, в. р. (7–12,0 л/га); Вимпел, р. (300–500 г/га), Домінант, в. с.р. (20 мл/га), Екостим, в. с.р. (12,5–25,0 мл/га), Ноостим, в. р. (0,3 л/га), Редостим, р. (50 мл/га), Трептолем, в. с.р. (10 мл/га), Стабілан 750 SL, р., (1,5–2,0 л/га), які сприяють потужному розвитку рослини, формуванню більшої фотосинтезуючої поверхні, потовщенню кореневої системи. Зазвичай оброблені рослини одним із наведених регуляторів мають здоровий зовнішній вигляд, розеткові листки темно-зеленого кольору.

Таблиця. Фунгіциди, дозволені до використання на ріпаку проти хвороб

19_266_17qq

В осінній період за необхідності слід повести позакореневе підживлення рослин у фазі трьох-п’яти розеткових листків. Висока технічна ефективність цього заходу спостерігається за умов внесення суміші органо-мінерального добрива на основі гумату калію Rost-Концентрату (0,5 л/га), регулятора росту рослин Марс-EL або Вимпел (0,3 л/га), біопрепарату Байкал ЕМ-1 (2,5 л/га), або Агробак плюс (1–2 л/га), чи Гаупсину (2 л/га). Норма витрати робочої рідини - 200 л/га.

Препарат добирають з урахуванням видового складу збудників хвороб. За ранніх строків сівби, коли виникає небезпека переростання рослин і пов’язане з цим зниження їхньої зимостійкості, надають перевагу фунгіцидам на основі діючих речовин, що мають ретардантні властивості (метконазол; тебуконазол та його суміші з іншими діючими речовинами, суміші дифеноконазолу і паклобутразолу; протіоконазолу і флуопіраму). Ці препарати (Карамба, Альфа-тебузол, Амулет, Беркут, Блок, Дінасті 250, Ехнатон, Ікарус 250, Камельфо, Колосаль, Містік, Містік Супер, Оріус 250, Полігард, Пропі 250, Родоліт Супер, Тебукур 250, Тібур-Зоря, Унікаль, Террасил 250, Фолікур 250 EW, Фортеця ЕС, Фортеця Тотал ЕС, Штекур, Штефікур, Бактерстоп, Тілт 250 ЕС, Тіназол, Титул Дуо, Пропульс 250 SE, Тілмор 240 ES) не лише ефективно стримують поширення і розвиток альтернарізу, фомозу, циліндроспоріозу, білої гнилі та інших хвороб на рослинах, але й інгібують ріст листків і підвищують стійкість рослин до екстремальних погодних умов. Їх передусім використовують на посівах ранніх строків сівби озимого ріпаку, загущених посівах, наявності в посівах падалиці, за умов внесення надлишкових доз азотних добрив, коли виникає небезпека переростання рослин і зниження їх зимостійкості.
 
Використання фунгіцидів-ретардантів на ріпаку дає змогу попередити переростання рослин, які затримують поділ і ріст меристематичних клітин верхівки рослин (точки росту), але сприяють подальшому росту кореневої системи, активізації перерозподілу пластичних речовин між стеблом і репродуктивними органами, їх відтоку з листків у кореневу систему. В результаті проведених численних досліджень встановлено, що фунгіциди ретарданти затримують ріст рослин, запобігають їхньому витягуванню й одночасно стимулюють розвиток кореневої системи, активізують формування додаткових кореневих волосків, сприяють активному нагромадженню в коренях органічних пластичних речовин, знижують вміст вологи в тканинах кореня, що в цілому суттєво підвищує зимостійкість рослин. У результаті обробки рослин такими фунгіцидами утворюються вкорочені і потовщені стебла, закладається стійка біологічна основа їх високої продуктивності.
 
Обробляти посіви ріпаку фунгіцидами-ретардантами рекомендується за умов наявності у рослин не менше 4-х розвинутих розеткових листків, діаметр кореневої шийки у яких сягає понад 5 мм, і за умов прогнозування на найближчу декаду сприятливих погодних умов для росту і розвитку рослин ріпаку. Рослини ріпаку рекомендується обробляти фунгіцидами-ретардантами лише в сонячну суху і теплу погоду. За умов використання фунгіцидів-ретардантів на ріпаку слід суворо дотримуватися регламентів їх застосування. Норму їх витрати можна корегувати, не виходячи з рекомендованих крайніх градацій, залежно від кількості листків на рослинах. Наприклад, застосування препарату на основі діючої речовини Тебуконазол (Колосаль, Містік та ін.) рекомендована норма витрати 0,5–0,75 л/га, або корегована 0,15 л/га на один листок.
 
Використання завищених норм витрати препаратів проти рекомендованих призводить до сильного пригнічення рослин і суттєвого зниження їх продуктивності.
 
З метою підвищення технічної ефективності фунгіцидів до робочих суспензій чи емульсій добавляють один із регуляторів росту рослин: Агростимулін, в. р. (10 мл/га), Атонік Плюс, в. р. (0,2–1,2 л/га), Біоглобін, в. с. (1,0 л/га), Біолан, в. с.р. (10 мл./300 л води/га), Біосил, в. р., (10 мл/300 л води/га); Вермийодіс, в. р. (5,0–6,0 л/га), Вегестим, р. к. (0,4 л/га), Вермістим Д, в. р. (7–12,0 л/га); Вимпел, р. (300–500 г/га), Домінант, в. с.р. (20 мл/га), Екостим, в. с.р. (12,5–25,0 мл/га), Ноостим, в. р. (0,3 л/га), Редостим, р. (50 мл/га), Трептолем, в. с.р. (10 мл/га), Стабілан 750 SL, р., (1,5–2,0 л/га), які сприяють потужному розвитку рослини, формуванню більшої фотосинтезуючої поверхні, потовщенню кореневої системи. Зазвичай оброблені рослини одним із наведених регуляторів мають здоровий зовнішній вигляд, розеткові листки темно-зеленого кольору.

Нравится

Відгуки читачів

Додати cвiй вiдгук

  • Security code
  • Надіслати